СИСТЕМА АНАРХІЗМУ В ДІАЛОГАХВ головних ролях:
АНАРХІСТ (молодий прихильник анархізму, революціонер в діалогах — А).
ПОЛІТИКАН (товстий бюрократ трохи знайомий з політичною економікою та іншими науками в діалогах — П),
ГОЛОВНИЙ СУДДЯ (той іще хабарник в діалогах – Г)
П. – ну, ну, чули ми про це, голодні люди, жінки – проститутки, покинуті діти, що помирають без нагляду… Ті все про одне й те ж, стаєш не цікавим… звісно є тисячі бід на світі: голод, недоброзичливість, війна, злочини, хвороби… чорт пробери! Ну і що ж? Яке тобі до всього цього діла?
А. – Як, яке мені діло? Ось у Вас зручний будинок, смачний обід, до ваших послуг – прислуги; ви даєте вищу освіту за границею вашим дітям, ваші авто чисті й дорогі. Вам добре. А там хоч вішайся умови життя. І якщо вам доступно почуття справедливості, якщо…
П. – Досить, досить. Тільки без проповідей. І прошу тебе не говори таким тоном, друже. Ти вважаєш мене безсердечним, рівно душним до негараздів інших. А між іншим моє серце заливається кров’ю (офіціант коньяку, сигар), моє серце обливається кров’ю коли бачу чужої біди. Закони природи не поміняти, і напущеними фразами і жіночою чутливістю її не поміняєш. Мудрий той, хто підкорюється обставинам і користується життям, як може, не ганяючись за химерами.
А. – Ви говорите про закони природи?! А що, якщо без робітники займуться виправленням цих знаменитих законів… природи?! Якщо люди, дуже й дуже сумніваються в недосяжності ваших законів…
П. – Я знаю, про яких людей ти говориш, знаю з ким ти водиш компанію. Ти їм, той нечисті, тим анархістам і демократам передай, що проти них і проти всіх, хто захоче на практиці застосувати свої видумані теорії, у нас в політиків є хоробрі міліціонери й потрібно спрямуємо всю армійську силу.
А. – раз ви пускаєте в хід міліцію й солдатів, то я мовчу. Адже це похоже на то, як би ви запропонували вирішити наш конфлікт кулачним боєм. Але, якщо у вас в запасі немає іншого доводу, крім грубої сили, то на неї не слід дуже надіятись, так як завтра ви можете стати слабшим… ну а тоді…
П. – тоді настала би велика невизначеність хто є хто, розгул крайніх страстей, різня, погроми, пожари і т. д., а потом все пішло по старому. Може бути, що розбагатів якийсь бідний, який-небудь багатий впав би в бідність, але в результаті нічого би не змінилось, тому що світ не може змінитись.
А. – хоча мої переконання не зовсім тверді, але я бачу, ясно, що сучасне суспільство влаштоване всупереч здоровому глузду і людяності. Трохи похвилюватись вам потрібно. Це тільки покращить ваш обмін речовин.
П. – я думаю, що ти зробив би краще, якщо би зайнявся своїми науками, натомість того щоб задумуватись над не вирішеними питаннями, перед якими зупиняються науковці та мудреці всього світу. Подумай тільки, адже я на цілих двадцять років старший тебе.
А. – це ще не означає, що ви навчались в двадцять раз більше, ніж я; а якщо і дійсно ви багато вчились, то виходячи з того, що ви звичайно говорите, — науки не пішли вам в користь.
П. – молодий чоловіче, ви трохи забуваєтесь з ким говорите! (вперше за всю розмову охорона зарухалась).
А. – пробачте. Але не тикайте ж мене кожний раз моїми роками і своїми міліціонерами. Докази не можуть бути ні старі, ні молоді; вони або вагомі, або не достатні, от і все.
П. – добре, добре, продовжуй.
А. – але… я хочу сказати, що не розумію, чому у селянина, який обробляє землю, сіє, косе, працює у винограднику, розводить худобу, чому у нього немає в достатній кількості ні хліба, ні м’яса, чому в будівельника, який будує будинок, немає будинку, де би він міг відпочити; чому взагалі у всіх тих хто працює, не вистачає самого необхідного, тоді коли ледарі тонуть в багатстві. Я не розумію, чому є люди, у яких немає куска хліба, коли існує стільки людей, що мріють, як про щастя, про можливість обробляти ці землі; чому стільки людей без діла, коли ціни недоступні простому народу. Чи не можете мені сказати, що це за закон природи, який пояснює й встановлює такий порядок?
П. – нічого не може бути ясніше та простіше. Щоб займатись виробництвом, не достатньо одних рук: потрібна земля, потрібні матеріали, інструменти, приміщення, автомобілі: потрібні, засоби для життя, щоб мати можливість чекати, поки предмети виробництва виготовляються і продаються, — одним словом потрібен капітал. А твої працівники і ремісники, мають лише руки, звичайно, не зуміють застосувати їх в діло, якщо цього не захочуть власники землі та капіталу. Нас, капіталістів, небагато; проте у нас є багато коштів, щоб на протязі деякого часу залишати землю необробленою і капітал без вжитку. Працівників багато і вони майже завжди знаходяться в крайності, — того і відбувається, що вони беруться за всяку роботу, яку ми найдемо потрібну їм дати і на тих умовах, які нам захочеться їм запропонувати. Коли по умовам ринку їх робота не приносить нам достатньої вигоди, ми скорочуємо виробництво, і робочим доводиться сидіти без роботи, хоча би вони і самі були в потребі тих предметів, виробництво яких ми скоротили. Що ти скажеш на це? Надіюсь, це ясно,
А. – ясно, що й говорити, але по якому праву земля належить тільки декільком людям? Чому капітал зосередився в руках небагатьох, і саме тих хто не працює?
П. – я знаю наперед все, що ти можеш сказати по цьому приводу. Я знаю також ті невагомі доводи, на які згодились другі на моєму місці: право власності, базоване на покращенні землі, походження капіталу із особистих зберіганнях і т. д. Але я буду більш відвертим. Положення, як воно є, є результат історії, продукт вікового розвитку людства. Все людське життя було, є і буде боротьба. Деякі виходять з цієї боротьби переможцями, другі – переможеними. Що тут поробиш? Чим краще для одних, тим гірше для інших. Горе переможеним!)) Ось великий закон природи, не підкоритись якому не можна.
Чого ти хочеш від мене? Щоб я відмовився від всього, чого маю, щоб я страждав, даючи іншим купити на мої гроші?
А. – припустимо, я хочу не цього. Але подумайте: а що, якщо робочі, зрозуміють ваші теорії, що життя є боротьба і що право там, де сила, — подумають скористатись своєю більшістю, в чиїх руках виявиться земля і капітал, і хто тоді буде диктувати закони?
П. – тоді, звісно, важче буде розібратись. Але… ми поговоримо про це іншим разом. А сьогодні я йду в театр. До побачення!
Якщо хоч когось зацікавив діалог, на прохання читача можу далі
перекласти його, доречі діалог був більше ніж сто років тому у Франції перед
знаменитою Французко-селянською революцією!
